Мова наша соловїна, ні для кого незрозуміла...

Випадок 1:
Приїхали до мене перші гості!!! Іван з Юльою і ходили ми вулицями Праги, розмовляючи соловїною. Прийшли в кахве, все ще розмовляючи. Офіціант почув слово ТАК, і зразу ж звернувся до нас польською...

Випадок 2:

Їхали ми поїздом в один чеський замок, а позаду сидів пітєрскій парєнь з падругай, яку він намагався впічєтліть розповідями про свої подорожі. Ми ж собі сиділи і дрімали. Тут розмова зайшла про Білорусь. Мальчік з любовю в голосі розповідав про те, як за межами Мінська ледь не всі розмовляють білоруською (можна здогадатися скільки разів він там був сам). Потім, напевно, за географічним принципом він перемістився до України. Але не просто України, а України Західної. І тут тон голосу змінився, а я різко прокинулася. Він не довго підбирав епітети і просто назвав західняків тупимі упирямі. Потім юначьок розповідав про численні ледь не кровопролитні атаки на російськомовних людей у Львові. І зрештою завершив розповіддю про те, що Західна Україна, то і Україною майже ніколи не була (читав Табачника?). Увесь цей час ми, сидячи попереду, розмовляли українською, при чому я говорила все голосніше, наївно сподіваючись, що от зараз він зрозуміє, хто ми! Як тільки я збиралася повернутися і запитати, звідки такі глибокі знання, він переїхав до Угорщини і, за його словами, найкрасивішої мови в світі (про смаки очевидно не сперечаються). При цьому не забув посміятися зі слова Угорщина (дякуємо російському кінематографу).

                                                              *****

І що найсумніше в цих випадках (окрім обмеженості нагодованого російськими новинами пітєрскава мальчіка) - це таки те, що я зробила для себе велике відкриття - ніхто не має уявлення, яка ж вона та соловїна, милозвучністю якої ми всі так пишаємося... Юкрейн=Раша, українська=російська... А болить найбільше те, що абсолютній більшості українців глубако наплювать на це. І не тільки на це, а й на те, що про нас думають і знають у світі в принципі, аби тільки звалити подалі і пошвидше... Печаль...

Е намбер ов Вражень...

Враження намбер ван: ГУРТОЖИТОК.

Отож, живу я поки що в одному з гуртожитків Карлового університету. Як вам сказати... Я завжди знала, що мені пощастило з гуртом на Дарниці, але ж в масштабах України! Бек ін ЮЕСЕСАР дивиться на вас з кожного кутка: від меблів, до двох кухонь на поверх. Те, що явно не мало би схвалюватися в ЮЕСЕСАР - це наші душі, яких фактично також два на поверх. Так-от, як всім нам відомо в СРСР сєкса нє била, але в Празі це інтерпретували по-своєму, тому і зробили, напевно, душі без перегородок, гендерного поділу і замку на дверях! Свого роду протест проти системи, напевно :) (додатково про мої враження з цього приводу можна почитати на ФБ :)

Інтернет в гуртожитку я вибивала 2 тижні. Це був процес скитань-поневірянь-походів в офіс через день. Як зясувалося потім всього цього можна було з легкістю уникнути, якби хоч хтось міг мені нормально пояснити, що ж треба робити, а так мені довелося буквально намацувати шлях до бін бек онлайн еген!

Студенти в гуртожитку дуже милі люди, ай гес, якщо не враховувати того, що буквально першого тижня мене хотіли обікрасти. Я, навчена життям (ов май Дарниця!), кожного вечора зачиняю двері, але тої злощасної ночі я просто забула. Прокинулася я (дякувати Богу сплю я таки чутливо) від того, що в кімнаті якийсь рух. Розплющую очі, а біля моїх дверей на іншому ліжку якась висока блонда шось шарить.

Я: кх-кх... Гу ар ю?

Вона: мммм... Джессі.

Я: Енд вот ар ю дуін гіар?

Вона: ммм..... гов бек ту сліп!

І пішла.

Я: ....шок....

Взяти вона нічого не взяла і поки я роздуплилася йти за нею вже також було пізно, але двері я тепер зачиняю навіть, коли в туалет бігаю :)

Враження намбер ту: ПРАГА.

В Празі я вже була до того аж один день 5 років тому, тому знала зразу, що місто неймовірно красиве і затишне. Старі враження підтвердилася. Прага місто, яке розбещує. Практично кожен будинок у величезному історичному центрі - шедевр архітектури. Як наслідок, ти просто фізично не можеш віддати належне кожному з них. З іншого боку, це місто сюрпризів, бо навіть ходячи одним маршрутом щодня, ти ще довго відкриваєш нові шедеврики. Прага - місто тендітне. На відміну від, наприклад, Відня, в якому просто аж пахне імперією, тут все таке дрібне і просто красиве. Вузенькі вулички, без проспектів перетворюють кожну прогулянку на суцільне задоволення. Хто там хоче в гості? ;)

Враження намбер с/фрі: ЧЕХИ.

Після місяця в Празі я все думала, що ж я думаю про чехів і зрозуміла, шо: "а нічого я не думаю!" Тоді я зіпхала все на те, що недостатньо розглядаюся навколо, а тоді просто зрозуміла, що за натовпами туристів в Празі, я просто практично не бачу чехів. А зараз навіть не сезон. Хоч не-сезон в Празі - це трохи оксюморон ;)

Далі буде...

Рік в кількох абзацах…

Коли я створювала цей блог, то була впевнена, що писатиму сюди супер регулярно. Я була вся захоплена ідеєю і не спала десь до четвертої ранку: писала пости. На тому практично і закінчилося, як це часто зі мною буває J Але зараз мі БЕК!!! J

З часу мого останнього посту (а того часу минуло достатньо) Тернопіль-Київ-Маастріхт… перетворився на Тернопіль-Київ-Маастріхт-Варшава-Прага… Як так сталося? Жизнь случілась)

Немає сенсу зараз описувати майже цілий рік в деталях. Скажу тільки, що я успішно відвідала ше купку всяких європейських країн, з’їздила на кохверенцію в Оксфорд (це не мало ніякого стосунку до мого особистого генія: наш стипендійний фонд щороку організовує щось подібне в різних місцях в Об’єднаного Королівства. Але я принаймні отримала британську візу за фактично красиві очі :), провела два липневі тижні, райзуючи Іспанією, намучившися слєгка здала диплом, після довгих поневірянь знайшла стажування в Празі, і вкінці серпня отримала пропозицію ще місяць постажуватися в Варшаві, пропозицію, яку я, як ви вже зрозуміли, прийняла. З багатьох людей, які обіцялися до мене приїхати, вдалося це далееееко не всім, на жаль. В лютому приїжджала моя подружка Наталя Велика (на противагу моїй сестрі, Наталі Малій J, а в травні були Аня з Кольою! А ще Енджела з Джейсоном, і Оля Мельник J Сама ж я була вдома на Різдво і Великдень. Отак-от J

Забула сказати чи не найважливіше! Я підстриглася J так коротко, як ніколи не була ше до того! Ви всі вже мене бачили, певно, але то я написала для історії і, хто зна, може, я колись мемуари стану писати J

Тревелінг

Все готово! Машини заброньовані, каучсьорфери в курсі, ми їдемо в Берлін! Дойчлянд, дєржись!

Але то буде в суботу, а поки за цей майже місяць ми вже встигли тричі зїздити в Бельгію, плюс не забуваємо наших відвідин Ікеа, яка знаходиться хоч і в голландському та все ж таки іншому місті.
І того, як ви вже, мабуть, здогадалися, цей мій пост буде присвячено мандрам.
Одним з найбільших достоїнств Маастріхта є його розмір. Всюди можна зайти пішки: 7 хв - і ти на парах, 10 - і в торговому центрі, 15 - на центральній площі міста, - або ж на велосипеді: 25 хв - і ти в Бельгії, близько години - і в Німеччині.
Кожен уважающій сібя чєлавєк в Маастріхті має роверок. Кажуть, шо в Мсіті (як його називають деякі мої знайомі:) живе до 150 тисяч людей (25 з яких студенти) і 200 тисяч велосипедів. Саме тому, коли твого роверка увєлі, то це на всігда( Саме тому замки на велосипед дуже популярна штука, але навіть вони не можуть врятувати від винахідливості мєсних сіфів.

віжуал пруф :)

І саме тому кожен розумний студент знає, шо чим страшніше виглядає твій байк, тим краще для тебе) І може, саме тому тут такі популярні пластикові квіти, якими прикрашають залізних коней (нов віжуал пруф евейлебл ет зе мовмент)
Як тільки в нас зявилися свої залізні коні, ми зразу ж почали планувати першу мандрівку. За дестінейшн було обрано невеличке містечко Kanne зразу за Маастріхтом, в Бельгії. Там є дуже милий замок, в якому колись зупинявся Петро І.

А наймиліша його частина це скульптури людей в різних дивних позах:)



Ше там сімпатішний парк:



Одне слово, Kanne воз дефінітелі ворс візітін)

Наступного дня ми вирішили, що, оскільки перший досвід видався дуже навіть вдалим і погода також спасобствуєт, треба повторити. Тільки цього разу ми були більш едвенчерес: сіли на велосипеди і поїхали, шоб кудись зрештою приїхати) Цей досвід виявився ще вдалішим. Спочатку ми опинилися в містечку під назвою Айсден (якшо я не помиляюся. Марина?), яке у свою чергу знаходиться на кордоні між Голландією і Бельгією.

пппппппппппКордон:) пппппппппппппппппппппппппппппппппМитниця :)

Потім, скориставшись послугами "митниці", ми разом зі своїми байками переправились в Бельгію (між іншим, якщо у вас нема з собою велосипеда, ви можете орендувати його прямо на борту) прямісінько в франкомовний Lanaye. Там знаходиться така собі St. Pietersberg (берг означає гора). На той момент ми вже слєгка пріусталі, тому вирішили, що велосипедний маршрут по горі довжиною мінімум 21 км, напевно, не для нас і пора їхати додому. А дорога додому була вздовж Маасу (місцевий Дніпро:) з одного боку гора з іншого річка і ше одна гора, щастя скільки!) Більше того, та дорога виявилася закритою, бо, напевно, з гори колись скотилося кілька камінчиків і бельгійці, словами моєї коханої сестрички, напугалися) Та це не зупинило нас, як сказав Лєван нам з Мариною: "Побудьте грузинами хоч 5 хв". Ми перенесли свої роверки через ворота і панєслісь. Це було... афігєзно (словами коханої моєї Музички:)

Зрештою останнім містом, яке ми поки що відвідали став Тонгерен, найстаріше місто в Бельгії, за 18 км від Маастріхту. Чесно кажучи, від нього я нічого особливого не очікувала, прикольно було просто прокататися туди, менш прикольно було повернутися з температурою:) Енівей, там є дуже симпатичний собор, зразу ж біля якого розташувався якийсь ярмарок:

Зліва ви бачите карусель, на якій
я так і не покаталася :(



І де, ви думаєте, знаходиться цей знак? Правильно! На вході в собор!

Поїздка в Тонгерен зробила мене багатшою на один слоїчок повидла, 2 футболки і 4 домашні бельгійські вафлі, які були куплені в місцевих "пластунок". Сподіваюся, наші подальші велосипедні мандрівки будуть не менш прибутковими) Правда, погода тут мене більше не радує, тому сезон поїздок на роверах офіційно оголошується тимчасово призупиненим(

Типовий день в Маастріхті

Сьогодні в Маастріхті типова "маастріхтська" погода, шо передбачає дощ кожних 2 години. Веселого мало, особливо якшо ти зареєстрований на прогулянку-екскурсію містом :)
Загалом мушу сказати, шо погода в Маастріхті дуже депресивна, особливо, якшо перше, шо ти бачиш вранці, - це сіре небо за вікном без фіранки. І того сьогоднішній день почався дуже типово: я протерла очі десь коло пів 12, побачила залите дощем вікно, знов зарилася під ковдру, знов побачила вікно, встала. Потім був душ, який, між іншим, це ше один веселий експіріенс на майже Емма Пляйн. Не буду тут багато розповідати про те, що душу як такого в нас нема, є підлога, кран і шторка, а зразу перейду до найцікавішої частини) Моя кімната, як я вже колись згадувала, на третьому поверсі, душ - на другому, там само знаходяться кімнати Свена і Ugo, варто зазначити, шо вони не фанати закритих дверей. А я бідна студентка, тому поки не маю халата, відповідно дорога в душ і назад - це серія перебіжок закутаної в рушник Лілі, яка страшенно боїться, шо одного дня той рушник таки випадково злетить)
Далі за логікою подій мав би бути сніданок чи точніше сніданок-обід. Оскільки наша стипендія затримується вже на тиждень, харчові запаси на майже Емма Пляйн плавно підходять до кінця, тому ви можете собі уявити, яка безмежно щаслива я була, коли Марина запросила мене на борщ) Після смачнючого борщу прийшов час відчалювати на вже згадувану вище прогулянку-екскурсію, очевидно це був кінець чергової другої години, бо пустився дощ. Особливість маастріхтського дощу полягає в тому, шо він дрібненький і дуже густий, тому ти мокнеш практично миттєво (дякувати Богу, люди придумали парасолі:) Кстаті, якшо ви вже пакуєте свої чемоданчики, шоб відвідати Андре Северінвег, парасоля - це те, шо ви захочете покласти в першу чергу.
Енівей, на екскурсію ми таки пішли. Мушу визнати, шо вона була крута, проводив її хлопчик-історик, який таки шарив, про шо говорив (ми історики такі:) Тепер, якшо ви таки доїдете до майже Емма Пляйн, я зможу вам провести навіть більш-менш полюдський тур найстарішим містом Голландії. А ше я сьогодні познайомилася з дівчинкою Поліною з Москви (не плутати з Массквой:), тому от вам нове імя до іменного покажчика.
По дорозі додому мене чекав приємний сюрприз у вигляді трьох євро в кишенці сумки! Не скажу, шо я дуже пишаюся тим, як я їх використала: чізбургер і маленька картопля фрі в Макдаці, - але інколи людям так мало треба для щастя.
Типовий день мав би продовжитися за письмовим столом з чаєм, шоколадкою і книжкою, але це не мій типовий день. Мій типовий день продовжується за письмовим столом з чаєм, шоколадкою і черговою серією якогось непотрібного мені серіалу, який не дає мені добратися до книжки. І кожного разу я собі обіцяю, шо сьогодні все буде по-іншому. Але на те ж він і типовий день...

Cам пікчерз

Я майже впевнена, шо всі нижче наведені фотофрафії ви вже бачили, але вирішила розбавити свій нудний блог кількома картинками)




Прєкрасний Маастріхт



Прєкрасні стипендіати



Прєкрасний ровер



Прєкрасна Марина



Прєкрасна я))

Іменний покажчик

Оскільки, май діар френдз, в моєму житті тепер зявилося багато нових імен, які я буду часто вживати, вирішила зробити для вас невеличкий довідник:)

Марина - вже згадувана вище моя подруга з Києва, яка вчиться тут за тією ж стипендією, шо і я, живе за 3 хвилини пішки від мене і не любить їсти сама, за що я їй безмежно вдячна, бо тільки завдяки Марині я нормально їм)) Крім того Марина мій незмінний супутник у всіх подорожах, про які ви дізнаєтеся трохи пізніше. Марина - маладєц: вона приїхала сюди, не вміючи кататися на велосипеді, але вже встигла купити собі крутезний гірський байк, навчитися їздити на ньому і намотати немало км)

Бастіан - мій сусід німець. Бастіан справжній старожил будинку на Андре Северінвег. До Бастіана я йду, коли в мене є проблеми, питання чи просто закінчився кетчуп) Бастіан - мій герой: він знає, як нам повернути гарячу воду, коли вона зникає))

Ugo - мій сусід француз, який вже встиг зламати ключицю (веселого мало). Йому 22, і він не пропускає жодної вечірки в Маастріхті.

Андрія - хлопчик грузин, який тут за тою ж стипендією, що і ми. Вже встиг відсвяткувати тут свій день народження, де ми наперлися смачнючої грузинської їжі)

Лєван - ше один грузин, якому не пощастило стати першою жертвою грабіжників серед моїх нових знайомих: в нього вкрали велосипед (мушу сказати, шо це трапляється тут огого як часто, тому серед студентів діє правило: чим страшніше виглядає твій ровер, тим безпечніше для тебе:)

Свен - ще один сусід німець, який, за словами одного мого друга, "засвенився")) Розшифровую: в нас в будинку діє щотижневий клінін-плен, який Свен вперто ігнорує(

Карлотта - моя сусідка німкеня (ще одна дівчина!), яку я з часу свого приїзду бачила двічі. Карлоттин хлопець живе за 30км від Маастріхту, тому на майже Емма Пляйн вона світиться рідко)

Є ще в мене 2 Адріани з Молдови, Наталя і Вадім звідти ж, Василь і Даніель з рідної України, Ніно з Грузії, 16 одногрупників, 5 з яких покине нас в лютому, і багато інших, про яких ви дізнаєтеся в моїх подальших дописах.

P.S. Не забувайте приїжджати в гості!