Сов, май діар френдз, гір ай ем в кімнаті на третьому поверсі, в більш ніж сторічному будинку на майже Емма Пляйн в Маастріхті, Лімбург, Голландія.
Гір ай ем сама, без всіх вас, сумую, сподіваюся, і ви за мною також. Настільки, шоб спакувати свої чемоданчики, купити квиточки на віз ейр і з Києва долетіти до Кьольна, а звідти поїздом на майже Емма Пляйн :)
Це майже так, як я тут опинилася. Для тих, хто слєгка відстав від життя, нагадую:
Ішов четвертий рік бакалаврату в Могилянці. Ліля думала, думала і надумала послати документи кудись подалі Могилянки. Так і зробила. Потім була співбесіда. Потім була відмова. Потім... вступ в Могилянку, а потім 20 липня, день, коли я вступила в два університети: зранку в Могилянку, а ввечері в Університет Маастріхта. Потім були сльози)) Але то такоє) Далі події розвивалися дуже оперативно: забрати документи з Могилянки, отримати візу, забронювати квитки... 29 серпня був літак Київ-Амстердам, потім був поїзд Амстердам-Утрехт-Маастріхт, потім було таксі з вокзалу до нового дому. Потім був шок!
Будинок на Андре Северінвег мене, скажімо так, здивував і не в найприємнішому сенсі цього слова. Я зайшла в свій новий дім і мене зустрів... не красивий високий сусід брюнет, на що я щиро сподівалася, а срач, повний срач. Сходи були притрушені порохом, зі стелі звисали павучища, я мовчу про те, шо було на кухні, замість подвіря в нас були джунглі (мені знадобилося кілька днів, шоб зрозуміти, шо там, за деревами є ше якийсь сарай). На додачу до цього, хлопець, який жив там до мене, "забув" забрати свої речі, тому свій новий чептер я почала з пакування чужої білизни. Але як кажуть мудрі люди: "Все в житті - це досвід." :)
Свій другий і третій дні на чужині я провела в не дуже культурній позі, вилизуючи свій новий говм. Але іт пейд оф!) В мене вперше в житті зявилася МОЯ кімната, крім того, я забула згадати, шо була єдиною дівчиною в будинку, тому я почувала себе справжньою господинею. І коли вилизування закінчилося, то виявилося - шо не така в мене вже і страшна хата))
Для того, шоб остаточно обжитися мені бракувало ше багато чого, тому тут почалося витрачання грошей) Ми з Мариною (Марина - моя подруга, дівчинка з Києва, яка тут за тією ж стипендією, що і я) поїхали в сусіднє місто в Ікеа. Там був шопінг!!!) Оскільки я сподіваюся, шо ви, май діар френдз, добре мене знаєте, то вас не здивує те, шо ця поїздка заслужила окремого допису, настільки вона була "ліліна".
Розповім вкратце: спочатку була прогулянка з вокзалу до Ікеа, яка зайняла трооохи більше часу, ніж ми передбачали, та, на щастя, знайшлася добра голландська душа, яка любязно запропонувала нас підвезти, потім були закупи ітселф, які забрали в нас не мало, не багато годинок 5, на якомусь етапі ми вирішили просто доставити всі наші "обновки", після чого в наших головах зявилася дуже неправильна думка: "Якшо ми і так доставляємо, то давай візьмемо ше це, і це, і це, і це...."- а неправильною вона була, тому шо в службі доставки нам сказали "бай-бай". Тут почався етап "Ми їхали з Хмельницького базару") Спочатку ми не змогли знайти номер телефону таксі і "переправилися" на автобусну зупинку, можете собі уявити обличчя водіїв, які проїжджали повз і бачили двох дуреп (вибач, Марина:) на 5 сумках, з дзеркалом, підставкою для взуття і двома наборами дощок, які потім стали нашими книжковими шафами. Потім був етап завантаження в маршрутку, але саме тут почалося найцікавіше) На зупинці з нами було ше 3 арабів: 2 хлопці і дівчина. Хлопці помогли нам "завантажитися", ми, нічого не підозрюючи, сіли в маршрутку і почали грузитися тим, як нам бути далі, коли хлопчик Азіз заговорив до нас РОСІЙСЬКОЮ. Виявилося, шо він рік вчився в Луганську і ше рік в Києві, прекрасно володіє російською і дружить з чуваком, який здає мені кімнату (він також араб). Думаю, вас не здивує, шо вони також їхали в Маастріхт і охоче нам допомогли вигрузитися з маршрутки, загрузитися в поїзд і з нього. В Маастріхті нас зустріли наші друзі грузини (також стипендіати), ми запакувалися в таксі і нарешті була майже Емма Пляйн. То було, як 19 грудня: лампи, полички, постіль, посуда, тільки мандаринок бракнуло))
Наступні кілька днів пройшли в атмосфері обживання, рокзкладання речей і ше купі всяких побутових і нецікавих справ.
В мене дуже велика спокуса розписати все в деталях, але я розумію, шо тоді просто ніхто не буде цього читати, тому скажу коротко: ми пережили Інтродакшн Дей, зі своїми сюрпризами, а з понеділка почалися навчальні будні. Як виявилося, після могилянської закалки нам нічого не страшно) Цього тижня в мене вже закінчується перший модуль, тому зараз я мала б активно працювати над своєю письмовою роботою, але чого не зробиш заради коханих друзів)))
Так шо такоє) Як бачите, все не так погано на майже Емма Пляйн, чекайте нових подробиць, бо ця затія з блогом мені подобається все більше)) І не забувайте приїжджати в гості!
Гір ай ем сама, без всіх вас, сумую, сподіваюся, і ви за мною також. Настільки, шоб спакувати свої чемоданчики, купити квиточки на віз ейр і з Києва долетіти до Кьольна, а звідти поїздом на майже Емма Пляйн :)
Це майже так, як я тут опинилася. Для тих, хто слєгка відстав від життя, нагадую:
Ішов четвертий рік бакалаврату в Могилянці. Ліля думала, думала і надумала послати документи кудись подалі Могилянки. Так і зробила. Потім була співбесіда. Потім була відмова. Потім... вступ в Могилянку, а потім 20 липня, день, коли я вступила в два університети: зранку в Могилянку, а ввечері в Університет Маастріхта. Потім були сльози)) Але то такоє) Далі події розвивалися дуже оперативно: забрати документи з Могилянки, отримати візу, забронювати квитки... 29 серпня був літак Київ-Амстердам, потім був поїзд Амстердам-Утрехт-Маастріхт, потім було таксі з вокзалу до нового дому. Потім був шок!
Будинок на Андре Северінвег мене, скажімо так, здивував і не в найприємнішому сенсі цього слова. Я зайшла в свій новий дім і мене зустрів... не красивий високий сусід брюнет, на що я щиро сподівалася, а срач, повний срач. Сходи були притрушені порохом, зі стелі звисали павучища, я мовчу про те, шо було на кухні, замість подвіря в нас були джунглі (мені знадобилося кілька днів, шоб зрозуміти, шо там, за деревами є ше якийсь сарай). На додачу до цього, хлопець, який жив там до мене, "забув" забрати свої речі, тому свій новий чептер я почала з пакування чужої білизни. Але як кажуть мудрі люди: "Все в житті - це досвід." :)
Свій другий і третій дні на чужині я провела в не дуже культурній позі, вилизуючи свій новий говм. Але іт пейд оф!) В мене вперше в житті зявилася МОЯ кімната, крім того, я забула згадати, шо була єдиною дівчиною в будинку, тому я почувала себе справжньою господинею. І коли вилизування закінчилося, то виявилося - шо не така в мене вже і страшна хата))
Для того, шоб остаточно обжитися мені бракувало ше багато чого, тому тут почалося витрачання грошей) Ми з Мариною (Марина - моя подруга, дівчинка з Києва, яка тут за тією ж стипендією, що і я) поїхали в сусіднє місто в Ікеа. Там був шопінг!!!) Оскільки я сподіваюся, шо ви, май діар френдз, добре мене знаєте, то вас не здивує те, шо ця поїздка заслужила окремого допису, настільки вона була "ліліна".
Розповім вкратце: спочатку була прогулянка з вокзалу до Ікеа, яка зайняла трооохи більше часу, ніж ми передбачали, та, на щастя, знайшлася добра голландська душа, яка любязно запропонувала нас підвезти, потім були закупи ітселф, які забрали в нас не мало, не багато годинок 5, на якомусь етапі ми вирішили просто доставити всі наші "обновки", після чого в наших головах зявилася дуже неправильна думка: "Якшо ми і так доставляємо, то давай візьмемо ше це, і це, і це, і це...."- а неправильною вона була, тому шо в службі доставки нам сказали "бай-бай". Тут почався етап "Ми їхали з Хмельницького базару") Спочатку ми не змогли знайти номер телефону таксі і "переправилися" на автобусну зупинку, можете собі уявити обличчя водіїв, які проїжджали повз і бачили двох дуреп (вибач, Марина:) на 5 сумках, з дзеркалом, підставкою для взуття і двома наборами дощок, які потім стали нашими книжковими шафами. Потім був етап завантаження в маршрутку, але саме тут почалося найцікавіше) На зупинці з нами було ше 3 арабів: 2 хлопці і дівчина. Хлопці помогли нам "завантажитися", ми, нічого не підозрюючи, сіли в маршрутку і почали грузитися тим, як нам бути далі, коли хлопчик Азіз заговорив до нас РОСІЙСЬКОЮ. Виявилося, шо він рік вчився в Луганську і ше рік в Києві, прекрасно володіє російською і дружить з чуваком, який здає мені кімнату (він також араб). Думаю, вас не здивує, шо вони також їхали в Маастріхт і охоче нам допомогли вигрузитися з маршрутки, загрузитися в поїзд і з нього. В Маастріхті нас зустріли наші друзі грузини (також стипендіати), ми запакувалися в таксі і нарешті була майже Емма Пляйн. То було, як 19 грудня: лампи, полички, постіль, посуда, тільки мандаринок бракнуло))
Наступні кілька днів пройшли в атмосфері обживання, рокзкладання речей і ше купі всяких побутових і нецікавих справ.
В мене дуже велика спокуса розписати все в деталях, але я розумію, шо тоді просто ніхто не буде цього читати, тому скажу коротко: ми пережили Інтродакшн Дей, зі своїми сюрпризами, а з понеділка почалися навчальні будні. Як виявилося, після могилянської закалки нам нічого не страшно) Цього тижня в мене вже закінчується перший модуль, тому зараз я мала б активно працювати над своєю письмовою роботою, але чого не зробиш заради коханих друзів)))
Так шо такоє) Як бачите, все не так погано на майже Емма Пляйн, чекайте нових подробиць, бо ця затія з блогом мені подобається все більше)) І не забувайте приїжджати в гості!
Немає коментарів:
Дописати коментар